СЕЛЕКЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНИЙ ІНСТИТУТ 
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР НАСІННЄЗНАВСТВА ТА СОРТОВИВЧЕННЯ

110-річний ювілей — зручний привід проаналізувати пройдені шляхи, зважити на терезах життя набутки і втрати, згадати наших попередників і тих, з ким йшли пліч-о-пліч ці чудові та складні роки.

Ми приходимо у цей світ успадковувати від своїх батьків та вчителів, примножувати їх здобутки і далі гідно передавати естафету. Збереження унікального наукового потенціалу інституту серед негараздів і проблем сьогодення та вихід його на новий рівень розуміння завдань аграрної науки – історична місія нинішнього покоління співробітників установи.

Можна стверджувати, що Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення шанує імена науковців, спеціалістів, робітників, наших попередників і сучасників, зберігає свої наукові позиції, забезпечує розв’язання важливіших державних завдань у галузі селекційного удосконалення сільськогосподарських рослин для забезпечення продовольчої безпеки держави та впевнено дивиться у майбутнє.

В. М. Соколов
директор інституту,
член-кореспондент Національної
академії аграрних наук України

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

У другій половині ХІХ сторіччя землеробство у Причорноморському степу було ризиковане через часті спустошливі посухи та напади шкідників. Ставало зрозумілим, що прогрес можливий лише через розвиток дослідницької справи у цій галузі. Ідею створити Дослідне поле в Одесі вперше висловило Вільне економічне товариство Росії.

Функціонувати Дослідне поле почало у 1895 році. Протягом 23 років (1895–1917) його директором був Володимир Григорович Ротмістров, у подальшому професор, академік ВАСГНІЛ.

8 березня 1912 р. Комітет із завідування Дослідним полем ухвалив рішення про організацію при цій установі відділу селекції. Керівництво новим підрозділом запропонували доценту Новоросійського університету Андрію Опанасовичу Сапєгіну, у подальшому – академіку та віцепрезиденту АН УРСР.

На перших порах роботу зосередили на селекції переважно озимої та ярої пшениці. Основним методом був індивідуальний добір з місцевих сортів.

Навесні 1918 р. на базі відділу селекції Дослідного поля і Розсадника кормових культур, який виник та існував у 1916–1918 рр., була створена Одеська селекційна станція.

У січні 1923 р. після злиття окремих установ в Одесі організовується Крайова сільськогосподарська дослідна станція. До її складу на правах відділу увійшла і Селекційна станція.

У 1923 р. налагоджується робота селекційної, хімічної та інших лабораторій, споруджується дім для спеціалістів, вегетаційний будиночок, приміщення-розбиральні та інше.

У 1925 р. А. О. Сапєгін добився прийняття державного рішення про виділення установі коштів. Після цього було побудовано нові приміщення і теплиці, придбане за кордоном устаткування, прилади. Тоді ж розширився штат науковців і технічного персоналу.

Крім раніше розгорнутої селекції озимої та ярої пшениці, ячменю, кукурудзи у 1924 р. було розпочато роботи з соняшником, у 1925 – з суданською травою, у 1926 – з бавовником, у 1927 – з арахісом, а також з овочевими культурами. Із місцевих сортів озимої пшениці – кримок та банаток – шляхом індивідуальних доборів А. О. Сапєгіним були виведені сорти: Земка, Кооператорка, Степнячка.

Разом з Д. І. Баранським створено сорт ярого ячменю Паллідум 32. За тих часів це були сорти-шедеври.

Кооператорка виявилась найбільш посухостійкою і врожайною, Земка – більш стійкою до вилягання. Посівна площа Кооператорки сягала 5 млн га. Ярий ячмінь Паллідум 32 займав на Півдні України кілька сотень тисяч гектарів.

У 1928 р. відповідні відділи Одеської Крайової дослідної станції перетворюють на Український генетико-селекційний інститут (УГСІ). Його матеріально-технічному забезпеченню могли позаздрити кращі наукові установи не тільки Радянського Союзу, але і найбільш розвинених країн.

А. О. Сапєгін залишив УГСІ в той період, коли інститут став відомим і авторитетним у країні. У 1932 р. тут була проведена Українська генетична конференція. Фактично це був з’їзд, в якому взяли участь усі провідні генетики країни, а також відомий американський вчений Г. Меллер.

Крім робіт з генетики та селекції, в УГСІ вивчали технологічні якості продукції різних культур та сортів, проводили їх хімічний аналіз, займалися питаннями захисту рослин (ентомологією і фітопатологією), а також фізіологією стійкості до абіотичних стресів.

Найбільш видатними подіями в історії інституту в довоєнний час були успіхи у селекції озимої та ярої пшениці, ярого ячменю, а також дині, помідорів, сорго-суданкових гібридів і деяких інших культур.

А. О. Сапєгін наприкінці 20-х років схрестив найкращі на той час сорти озимої пшениці: Кооператорка ✖ Гостіанум 237 та Земка ✖ Гостіанум 237. Подальшу роботу з селекційним матеріалом проводив Л. П. Максимчук, а після його переходу до Верхняцької селекційної станції продовжили П. Я. Коробко, Д. О. Долгушин та Ф. Г. Кириченко.

З першої гібридної популяції шляхом доборів був створений сорт Одеська 3, який передали на державне сортовипробування у 1937 р., а з другої – Одеська 12, передана на випробування у 1939 р. Ці сорти в перші повоєнні роки займали в СРСР щорічно понад 6 млн га посівних площ. Зпоміж усіх озимих пшениць Одеська 3 за площами посіву посідала на той час перше місце у світі.

У ті ж роки були виведені і сорти ярого ячменю — Одеський 9 (П. Х. Гаркавий і Л. П. Максимчук), на державне сортовипробування передали у 1936 р. Площа його посіву в довоєнні роки досягла 235 тис. га. У 1939 р. на сортовипробування передано сорт Одеський 14 (автор П. Х. Гаркавий).

О. М. Фаворов та С. Й. Венгреновський у 1940 р. передали виробництву сорго-суданковий гібрид та суданську траву Одеська 25, які вирощувались у 48 областях, краях і республіках бувшого СРСР. Науковцями відділу селекції зернобобових культур і кормових трав було виведено сорти люцерни Зайкевича одеська, еспарцету Южноукраїнський, суданської трави Чорноморка.

У 1934 р. статус інституту було підвищено і він отримав нову назву – Всесоюзний селекційно-генетичний інститут (ВСГІ).

З початком Великої Вітчизняної війни значну кількість провідних науковців та найцінніший селекційний матеріал, прилади, документацію було евакуйовано спочатку до Ставропольської державної селекційної станції, а потім до Середньоазійського відділення ВІРу, поблизу Ташкента.

Після звільнення Одеси весною 1944 р. в інституті почало відроджуватися життя

Ф. Г. Кириченком було створено сорт озимої м’якої пшениці Одеська 16. Вченому, як основному автору, були присуджені Державна премія в галузі науки і техніки та звання Героя Соціалістичної Праці. Його обрали дійсним членом Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна (ВАСГНІЛ).

Важливим етапом діяльності інституту стало створення зусиллями керованого Ф. Г. Кириченком колективу уперше в історії землеробства нової культури – озимої твердої пшениці.

П. Х. Гаркавий завершив виведення визначних сортів ярого ячменю Южний та Степовий

У ці ж роки розгорнулась робота, наслідки якої пізніше змінили структуру зернових посівів на Півдні, коли успішно завершилася програма створення озимого ячменю. Адже вперше в історії землеробства цієї зони з’явилася ця культура – до праць П. Х. Гаркавого озимий ячмінь тут не висівався через слабку зимостійкість. Сорт-дворучка Одеський 17 був першим, що витримував умови зимівлі на Півдні України.

Згодом П. Х. Гаркавому були присуджені Ленінська і Державна премії та звання Героя Соціалістичної Праці.

Певною віхою стали дослідження з селекції кукурудзи, які очолював О. С. Мусійко, доктор с.-г. наук, професор, член-кореспондент ВАСГНІЛ, директор інституту у 50–60-х роках. Разом з доктором с.-г. наук, професором П. Ф. Ключком було закладено теоретичні основи підвищення гетерозису цієї культури, створено ряд сортів та гібридів: Одеська 10, Одеський 23, Одеський 27, Одеський 50 МВ.

Протягом двох десятиріч вони щорічно висівались на 2,5–3,0 млн га. О. С. Мусійко став лауреатом Ленінської і Державної премій

Успішно велась селекція помідорів та дині членом-кореспондентом АН УРСР, професором О. М. Фаворовим та його співробітниками Л. Л. Петровою і Д. П. Гур’євою. Вони створили сорт помідорів Одеський 71 та дині Кримка одеська.

У відділі селекції картоплі та овочевих культур вивели високоврожайний та стійкий до захворювань сорт картоплі Одеський 24, районований у 1961 р. (автори: кандидат с.-г. наук А. Ф. Котов і доктор с.-г. наук М. Ф. Соколенко).

В інституті тоді також успішно здійснювалась селекція бавовнику, тривали досліди з літньої посадки картоплі. Але обсяг чисто теоретичних досліджень суттєво звузився в порівнянні з довоєнним часом.

Д. О. Долгушиним, доктором біол. наук, академіком ВАСГНІЛ, були отримані цікаві факти з вивчення процесів яровизації та фотоперіодичної чутливості озимих культур. Створений ним сорт озимої пшениці Одеська 51, районований у 1969 р., упродовж 15 років займав за площами посівів третє місце в бувшому СРСР і перше в Україні.

Успіхи науковців віддзеркалились у високих державних нагородах інституту – у 1940 р. він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а у 1962 – орденом Леніна.

Наприкінці 50-х і на початку 60-х років в установі була розширена аспірантура. З її вихованців залишились працювати в інституті О. О. Нікіфоров, А. Ф. Гержов, В. П. Коновалов, Л. П. Васильєва, А. О. Станкевич, С. В. Бірюков, А. В. Абакуменко, Ю. М. Сиволап, ряд інших.

У той же період в інституті створюються нові наукові підрозділи: відділ насінництва, лабораторія біохімії, яку від часу її заснування очолював А.Ф. Сисоєв.

До інституту запрошувалися на роботу також фахівці, підготовлені в інших НДІ країни: селекціонер з соняшнику Б. К. Погорлецький – вихованець В. С. Пустовойта з Всесоюзного інституту олійних культур; генетики молдавської школи В. К. Симоненко, Г. К. Омірова, Ю. Г. Сулима; селекціонер з соняшнику Д. К. Оміров з Українського інституту рослинництва, селекції і генетики ім. В. Я. Юр’єва; вихованці І. М. Полякова – Г. В. Костанді та В. С. Власенко; М. Г. Максимов – вихованець генетика А. Ф. Шулиндіна; фахівець з селекції кормових культур М. М. Терещенко; фізіологи рослин – вихованці Одеського та Київського університетів В. І. Бабенко і В. М. Мусіч; селекціонер і хімік – подружжя В. М. та П. М. Пильнєвих. З Інституту кукурудзи уже досвідченим селекціонером прийшов Ю. К. Кобелєв разом зі своєю дружиною, фітопатологом Е. М. Кобелєвою.

Значні успіхи в селекції пшениці, ячменю, кукурудзи, багаторічних трав, соргових культур були доповнені новими досягненнями, а розширення обсягів вирощеного елітного насіння зміцнило зв’язки науки з виробництвом.

Теоретичні дослідження з генетики, біохімії, фітопатології, фізіології рослин, молекулярної біології, насіннєзнавства також сприяли тому, що інститут заслужено став провідною установою країни у своїй галузі.

Зростанню авторитету установи добре сприяло те, що наукові підрозділи очолювали обдаровані та енергійні керівники. Недавні аспіранти Ф. О. Попереля, А. А. Лінчевський, М. А. Литвиненко, Л. Т. Бабаянц, С. В. Бірюков, В. М. Соколов, А. І. Паламарчук, В. В. Бурлов, В. Д. Наволоцький, С. Ф. Лукьянюк, С. О. Ігнатова та інші швидко ставали провідними науковцями, а трохи згодом і завідувачами наукових підрозділів.

Посаду директора інституту на початку 70-х років займав О. О. Созінов, у подальшому академік НАНУ, ВАСГНІЛ, УААН. З його ім’ям пов’язується кардинальна перебудова наукової тематики та кадрові оновлення в інституті.

Після зміни керівництва інституту, у зв’язку з переходом О. О. Созінова у ВАСГНІЛ, посаду директора обіймали Л. К. Сечняк та С. В. Бірюков.

З початком 90-х років інститут поступово, як і вся аграрна наука в країні, почав переходити на ринкові відносини. Директором став В. М. Соколов, який уже мав досвід керівника крупного наукового підрозділу – відділу селекції та насінництва кукурудзи. В інституті відбулась інтенсифікація наукової діяльності, тематики досліджень були наближені до запитів аграрного виробництва, але у той же час отримали розвиток роботи, спрямовані на перспективу: з молекулярної генетики, якості зерна, виведення сортів з новими характеристиками продукції, стійкості до стресів середовища, технологічності у вирощуванні і т. ін.

Протягом всієї історії в інституті працювало декілька поколінь учених, які назавжди залишили свій слід в науці. Але не меншою заслугою вчених старшого покоління стало те, що вони підготували собі достойну зміну.

Ось естафета поколінь селекціонерів-пшеничників: А. О. Сапєгін, Л. П. Максимчук, Ф. Г. Кириченко, М. А. Литвиненко та А. І. Паламарчук.

Взагалі селекція пшениці збагатилася новим генетичним матеріалом і новими напрямами роботи. Продовжувачем цих традицій став доктор с.-г. наук, академік Національної академії аграрних наук України (НААН) М. А. Литвиненко, який розробив новий селекційний напрям — створення сортів озимої м’якої пшениці інтенсивного типу універсального використання. Досягнення М. А. Литвиненка були відзначені присудженням Державної премії України в галузі науки і техніки (1997).

Наприкінці 1966 р. постала в інституті як самостійний науковий підрозділ лабораторія з вивчення гетерозису. У подальшому тут розробляли новий напрям у селекції — створення високоінтенсивних сортів пшениці. Завідувачу лабораторії доктору с.-г. наук, професору, академіку НААН С. П. Лифенку та провідному науковому співробітнику М. І. Єриняку за цикл робіт з селекції пшениці була присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки (1997).

Спадкоємцем робіт Ф. Г. Кириченка з селекції сортів озимої твердої пшениці виступає лабораторія, очолювана кандидатом с.-г. наук А. І. Паламарчуком.

Відділ селекції та насінництва ячменю до 2021 року очолював доктор с.-г. наук, академік НААН, лауреат Державної премії СРСР А. А. Лінчевський. Він – учень і послідовник П. Х. Гаркавого. Створені А. А. Лінчевським сорти знайшли широке застосування завдяки високій урожайності, адаптивності, якості зерна, технологічності і складають останніми роками основу виробництва в країні зерна ячменю, займаючи 60–80 % посівних площ під цією культурою. Зараз відділ очолює учень А. А. Лінчевського кандидат с.-г. наук І. Б. Легкун.

У відділі селекції та насінництва перехреснозапилюваних культур (завідувач – Б. Ф. Вареник, кандидат с.-г. наук) близько 20 років реалізується концепція адаптивної селекції кукурудзи з урахуванням глобальних кліматичних змін і жорстких умов південного степу України (член-кореспондент НААН Соколов В.М., доктор біол. наук А. О. Бєлоусов, кандидат с.-г. наук В. О. Серіков). За цією програмою створено багато гібридів, які вдало поєднують високу адаптивність, зокрема жаро-посухостійкість, і високу та стабільну зернову продуктивність.

Науковцям інституту (доктор с.-г. наук В. В. Бурлов) належить пріоритет у створенні перших в Україні гібридів соняшнику, зокрема стійких до вовчка. За останні роки співробітниками цього відділу – кандидатами с.-г. наук Б. Ф. Вареником, В. І. Крутько, М. Г. Ганжело, С. І. Карапірою виведено гібриди як зі звичайним жирнокислотним складом, так і з підвищеним та високим вмістом олеїнової кислоти. Новим напрямом роботи відділу є створення гібридів, стійких до страхових гербіцидів групи сульфонілсечовин (Бастіон, Буг, Барьер).

Багато років у інституті працював із сорго І. А. Драненко. Його справу нині продовжує співробітник відділу селекції та насінництва перехреснозапилюваних культур кандидат с.-г. наук В. Л. Гамандій, якій разом з доктором с.-г. наук Г. К. Дремлюком створили багато цінних сортів, гібридів зернового і цукрового сорго. Г. К. Дремлюк також приділяв значну увагу створенню сортів соризу – рисовидного сорго харчового напряму використання. Сьогодні основний напрям досліджень Гамандія В. Л. – створення сортів і гібридів цукрового сорго для виробництва біоетанола, в тому числі стійких до страхових гербіцидів.

В інституті ще за часів А. О. Сапєгіна розпочали вивчати сою. Селекційна програма з цією культурою виконувалась у свій час у відділі олійних культур, де нею займались М. К. Шиманський та О. О. Кондратович. Але докорінно змінилися справи після того, як в інститут прийшов працювати доктор біол. наук, професор В. І. Січкар. Під його керівництвом у відділі селекції, генетики та насінництва бобових культур виведено низку цінних сортів сої, гороху, люцерни та нуту. Вивчення взаємозв’язку між тривалістю періоду спокою (вегетації), урожайністю, морозостійкістю у люцерни дозволило вивести сорти, здатні до більш інтенсивного росту восени, що забезпечує збільшення сезонного урожаю фуражу. Суттєвим досягненням є створення високоврожайних, крупнонасінних сортів нуту з масою 1000 насінин більше 400 г.

Питаннями отримання високоврожайного насіння, організаційним і методичним керівництвом вирощування насіння вищих репродукцій в дослідних господарствах інституту, а також дослідженнями зі стандартизації насіння займається відділ насінництва, створений наприкінці 50-х років (перший завідувач В. М. Насипайко). Багато років у відділі працював знаний фахівець з питань насінництва та насіннєзнавства доктор с.-г. наук, професор М. О. Кіндрук, нині його очолює кандидат с.-г. наук В. В. Вишневський.

Відомий у країні фахівець із захисту рослин, доктор біол. наук, професор Е. Е. Гешеле почав працювати ще у А. О. Сапєгіна і належав до покоління учених, які створювали фітопатологічну науку в країні. Від Е. Е. Гешеле відділ прийняв його учень Л. Т. Бабаянц, який разом зі своїми учнями розгорнув програму співробітництва з селекціонерами щодо практичної оцінки ліній і зразків на стійкість до хвороб, вивчення генетичної основи стійкості. У даний час відділ очолює кандидат с.-г. наук О. А. Васильєв.

Серед наукових підрозділів суто теоретичного профілю протягом майже всієї історії інституту, починаючи з А. О. Сапєгіна, важлива роль належала відділу генетики. Робота докорінно змінилася після приходу А. Ф. Стельмаха, який значний час був завідувачем цього відділу. Сьогодні А. Ф. Стельмах – відомий генетик у світі та в Україні, доктор біол. наук, професор, академік НААН, головний науковий співробітник відділу. Відділом у свій час завідували та плідно працювали над питаннями прикладної генетики культивованих культур Ю. Г. Сулима та В. К. Симоненко.

У 1971 році в інституті було створено лабораторію молекулярної біології (далі відділ молекулярної генетики), яку очолив Ю. М. Сиволап, у подальшому доктор біол. наук, професор, академік НААН. У липні 1999 р. цей відділ став основою нової наукової установи – Південного біотехнологічного центру в рослинництві НААН. З квітня 2012 р. – відділ геноміки і біотехнології у складі Селекційно-генетичного інституту.

У жовтні 2014 року на базі відділу генетики та відділу геноміки і біотехнології створено відділ загальної та молекулярної генетики, який очолює вихованець А. Ф. Стельмаха – доктор біол. наук, член-кореспондент НААН, заступник директора з наукової роботи В. І. Файт. Основними напрямами наукової діяльності відділу на сьогодні є розробка та валідація систем ДНК маркерів для ідентифікації та добору генотипів-носіїв певних генів якісних і кількісних ознак і дослідження молекулярно-генетичного поліморфізму основних с.-г. культур, дослідження генетичних систем контролю адаптивних реакцій озимої пшениці та ячменю, вивчення ефектів алелів відомих генетичних систем (Vrn, Vrd, Ppd, Rht) з метою розробки шляхів цілеспрямованого маніпулювання ними та вивчення генетичних і цитологічних механізмів успадкування чужинних ознак та хромосом при інтрогресії чужорідного генетичного матеріалу в геном пшениці.

Відділ генетичних основ селекції було створено О. О. Созіновим, у подальшому підрозділ очолював його вихованець – Федір Олександрович Попереля. Поряд з Ф. О. Поперелею тут багато років працювали науковці О. І. Рибалка (доктор біол. наук, член-кореспондент НАН та НААН, завідувач відділу у даний час), М. Г. Парфентьєв, О. М. Хохлов та інші фахівці з прикладної генетики і технологічних якостей зерна. Сьогодні у відділі досліджується генетика якості зерна, створюється і вивчається вихідний матеріал для селекції сортів зернових культур спеціального технологічного використання зерна.

Основу робіт в інституті з культивування ізольованих тканин та органів in vitro було закладено у 70–80-х роках ХХ століття науковими співробітниками відділу генетики і цитології С. Ф. Лук’янюк та С. О. Ігнатовою. Тут з культури пиляків було одержано гаплоїдні рослини тритикале, пшениці, ячменю, кукурудзи, а на основі віддаленої гібридизації з гаплопродюсерами (Hordeum bulbosum) за допомогою ембріокультури отримано гаплоїди ячменю. Нині лабораторію культури тканин очолює кандидат біол. наук І. С. Замбріборщ.

На початку та в середині 60-х років з метою вивчення стійкості рослин до морозу, посухи та інших несприятливих чинників довкілля була створена лабораторія фізіології, з якої пізніше виділились підрозділи, близькі за змістом роботи та характером досліджень.

Лабораторію фізіології очолював В. І. Бабенко, лабораторію формування врожаю – С. В. Бірюков, лабораторію стійкості послідовно: Ю. П. Шалін, В. М. Мусіч, А. К. Ляшок, у даний час відділ стійкості до абіотичних факторів – П. О. Феоктістов. Кожен з цих підрозділів виконав низку цікавих з наукової точки зору досліджень, які сприяли уточненню напрямів і методики селекції.

Хімічним аналізам в інституті завжди приділялось багато уваги. Лабораторія біохімії як окремий підрозділ інституту була утворена у 1923 р. У різні роки її очолювали фахівці біохіміки: А. Ф. Сисоєв, М. Ф. Леус, А. П. Левицький, С. В. Вовчук та інші. Значна заслуга в забезпеченні аналітичної роботи, конче потрібної селекціонерам, належить П. М. Пильнєвій та В. Г. Адамовській. У даний час лабораторію очолює доктор біол. наук О. О. Молодченкова

Протягом двох десятиріч інститут виконував функції координаційного центру країн-членів Ради Економічної Взаємодопомоги з проблем теорії селекції, насінництва та нових методів створення сортів сільськогосподарських культур, у якій брали участь близько 80 установ цих країн. Як Південно-Західний селекційний центр ВАСГНІЛ інститут координував селекційнонасінницьку роботу із зерновими, зернобобовими, кормовими культурами в наукових установах південних областей України та в Молдові, а в межах бувшого СРСР – роботи з теоретичних питань та селекції ячменю.

І сьогодні інститут є координаційним центром Національної академії аграрних наук України зі створення сортів, гібридів зернових, зернобобових, круп’яних культур, розробки систем їх насінництва, а також генетики та біотехнології сільськогосподарських рослин.

Зважаючи на значимість результатів наукової діяльності інституту у цілому, його місця в аграрній науці країни, він у 1999 р. отримав статус Національного центру.