• 1.jpg
  • 2.jpg
  • 3.jpg
  • 4.jpg
  • 5.jpg
  • 10.jpg
  • 22.jpg
  • 33.jpg
  • 44.jpg
  • 55.jpg
  • 88.jpg
  • 99.jpg

Animation

catsortiv

Cover

Besucherzahler russian wives
счетчик посещений

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

Історія утворення науково-дослідних установ сільськогосподарського профілю на Півдні України пов'язана з багатьма політичними та економічними подіями минулих часів. Саме на Півдні України у другій половині позаминулого сторіччя почало бурхливо розвиватися землеробство і тваринництво. Виробництво розширювалось за рахунок освоєння нових земель і дедалі інтенсивнішого їх використання. Але землеробство у Південному Степу було ризиковане через часті спустошливі посухи та напади шкідників. В ті часи вирощувались в основному ярі культури. Через це недороди були навіть частіші, ніж урожайні роки. Біді мало міг зарадити навіть багаторічний досвід. 

Cтавало зрозумілим, що прогрес у землеробстві можливий лише через розвиток дослідницької справи у цій галузі. Таку думку найбільш чітко виявляло Вільне економічне товариство Росії. Саме йому належала ідея створення Дослідного поля в Одесі. 

Функціонувати Дослідне поле почало у 1895 р. Що стосується ідеї селекції нових сортів, з роками вона знаходила все більше прибічників, а у Товаристві сільського господарства Південної Росії дедалі чіткіше визрівала думка про необхідність розгорнути селекційну роботу для створення сортів, пристосованих до умов Степу. 

01. Sapegin8 березня 1912 р. комітет із завідування Дослідним полем ухвалив рішення про організацію при цій установі відділу селекції. Керівництво новим підрозділом запропонували доценту Новоросійського університету Андрію Опанасовичу Сапєгіну (у подальшому – академік АН УРСР, віце-президент АН УРСР, Заслужений діяч науки Української РСР). Фактично відділ почав працювати уже у квітні 1912 р., коли А.О.Сапєгін разом з чотирма студентами-практикантами здійснив перші селекційні посіви. 

Цікаво простежити, як зростали посівні площі під селекційними дослідами: 1912 р. – 400 м2 , 1913 – 1914 рр. – 1 га, 1915 р. – 8 га, 1916 р. – 35 га, після 1922 р. – 80-100 га. 

До 1916 року селекційний відділ не мав належного приміщення і розміщався у двох неопалюваних кімнатах. Тут же, за відсутністю сараїв і складів, зберігали насіння та інвентар. У 1916 році був побудований сарай і при ньому одна кімната, а наступного року побудували невелике службове приміщення. 

Гострий дефіцит коштів, як зазначав у своїх звітах А.О.Сапєгін, примушував на перших порах зосередитися на селекції лише озимої та ярої пшениці. З кукурудзою робота була дуже обмежена. Та, незважаючи на всі труднощі, у цей час було зібрано великий вихідний селекційний матеріал, головним чином із місцевих сортів. Основним методом селекції на першому етапі був індивідуальний добір з місцевих сортів. 

Навесні 1918 р. на базі злитих відділу селекції Дослідного поля і Розсадника кормових культур, який виник та існував у 1916-1918 рр., була створена Одеська селекційна станція. З 1920 р. вона перейшла на державний бюджет – їй надають допомогу Одеський губземвідділ та Наркомзем. У січні 1923 р. після злиття окремих установ в Одесі організовується Крайова сільськогосподарська дослідна станція. До її складу на правах відділу увійшла і Селекційна станція. Незважаючи на те, що за планом цієї реорганізації Дослідна станція повинна була мати комплексну тематику, фактично вона обмежувалась селекційними програмами. 

 

У 1923 році налагоджується робота селекційної, хімічної та інших лабораторій, споруджується дім для спеціалістів, вегетаційний будиночок, приміщення-розбиральні та інше. У 1925 році А.О.Сапєгін добився прийняття рішення найвищим директивним економічним органом країни – СТО (Совет труда и обороны) про виділення коштів Селекційній станції. Після цього було електрифіковано селекційний підрозділ, побудовано нові приміщення й теплиці, придбано за рубежем нове устаткування, прилади. Тоді ж розширився штат науковців і технічного персоналу. 

Крім раніше розгорнутої селекції озимої та ярої пшениці, ячменю, кукурудзи, у 1924 році було розпочато роботи з соняшником, у 1925 – з суданською травою, у 1926 – з бавовником, у 1927 – з арахісом, а також з овочевими культурами. Перші роки інтенсивної селекції дали добрі наслідки. Із місцевих сортів озимої пшениці – кримок та банаток шляхом індивідуальних доборів А.О.Сапєгіним були виведені нові сорти: Земка, Кооператорка, Степнячка. А.О.Сапєгіним і Д.І.Баранським виведено сорт ярого ячменю Паллідум 32. 

За тих часів це були сорти-шедеври. Кооператорка виявилась найбільш посухостійкою і врожайною, Земка – більш стійкою до вилягання. У наступні роки ці сорти зайняли великі площі у виробництві. Посівна площа Кооператорки сягала 5 млн. га – це був рекорд. Цьому сорту також належить рекорд з довголіття. Почавши свій шлях на поля у 20-ті роки, вона ще і в повоєнний час займала щорічно 1,5 млн. га, а у районах Середньої Азії дожила до 1975 року. Ярий ячмінь Паллідум 32 займав на Півдні України кілька сотень тисяч гектарів. 

У 1928 році відповідні відділи Одеської Крайової дослідної станції перетворюються на Український генетико-селекційний інститут (УГСІ). З початкового періоду свого існування це дійсно був провідний інститут, а не рядова установа. Про це свідчить уже перше знайомство з науково-тематичним планом та завданнями інституту. Дивним лишається те, як міг УГСІ ставити перед собою стільки питань при такому обмеженому складі. А він у 1929 році був ось яким. 

Відділ селекції: Д.Л.Баранський (завідувач); Г.М.Москаленко, П.В.Кетрар (фахівці); П.К.Шкварніков, Т.З.Говриш (асистенти); Д.Р.Щербина, І.І.Нетреба, Н.А.Письменко, І.Є.Юдін (ст. техніки); Г.В.Синявська, О.А.Лавіньот, Н.Х.Смол (мол. техніки); Н.Х.Жигалова (мол. технік). 

Відділ генетики: О.М.Фаворов (в.о. зав. відділу); Л.А.Сапєгін (фахівець); П.Я.Коробко (асистент); М.О.Ольшанський (ст. технік); Н.А.Щукіна (мол. технік). 

Відділ техноаналітики: Г.Г.Тімохін (завідувач); Г.Д.Обиденов (фахівець); Б.З.Владіміров (лаборант). 

Відділ фізіології: П.Г.Брокерт (завідувач); А.І.Воробйов (фахівець); Ф.К.Ковпак, П.І.Димковський (асистенти). 

Відділ захисту: О.М.Кириченко (завідувач); Д.В.Знойко (фахівець-ентомолог); Е.Е.Гешеле (фахівець-фітопатолог); А.О.Скоркін (асистент); Г.Н.Моречек і С.П.Сандович (ст. техніки). 

Заступниками директора УГСІ А.О.Сапєгіна по агротехнічній, "сортівничій" та адміністративно-господарській частинах були І.А.Шабанов та Ю.А.Луньов. Бібліотеку вів ст. технік Є.Ф.Прозора. Помічником директора з насінництва був ст. технік В.З.Городецький. 

По-різному в подальшому склалася доля цих людей. Видатну або значну роль у діяльності інституту чи в науці взагалі випало відіграти О.М.Фаворову, Л.А.Сапєгіну, П.Я.Коробці, М.О.Ольшанському, Д.Л.Баранському, Г.М.Москаленку, В.З.Городецькому, П.В.Кетрарю, П.К.Шкварнікову, П.І.Брокерту, А.І.Воробйову, Ф.К.Ковпаку, Е.Е.Гешеле. 

Техніки Н.А.Щукіна та О.А.Лавіньот ще багато років пропрацювали в інституті. 

Матеріально-технічному забезпеченні УГСІ, особливо оснащенню устаткуванням та приладами, могли позаздрити не тільки кращі наукові установи Радянського Союзу, а й найбільш розвинених країн. 

Крім генетики та селекції, в УГСІ багато дослідів проводилось з вивчення технологічних якостей продукції різних культур та сортів, з хімічних аналізів і захисту рослин (ентомологія і фітопатологія), а також з фізіології стійкості. 

02. Ukr.genet.konf. 1932А.О.Сапєгін залишив УГСІ, якому присвятив найбільшу за часом і творчістю частину свого життя в той період, коли інститут став відомим і авторитетним у країні. У 1932 р. тут була проведена Українська генетична конференція. Фактично це був з'їзд, в якому взяли участь усі провідні генетики країни, а також відомий американський вчений Г. Меллер. 

Найбільш видатними подіями в історії інституту в довоєнний час були успіхи у практичній селекції основних культур – озимої та ярої пшениці, ярого ячменю, а також дині, помідорів, сорго-суданкових гібридів і деяких інших культур. 

04. Dolgushyn03. KirichenkoА.О.Сапєгін ще наприкінці 20-х років схрестив найкращі на той час сорти озимої пшениці: Кооператорка ´ Гостіанум 237 та Земка ´ Гостіанум 237. Подальшу роботу з селекційним матеріалом проводив Л.П.Максимчук, а після його переходу до Верхняцької селекційної станції продовжили П.Я.Коробко, Д.О.Долгушин та Ф.Г.Кириченко. 

З першої гібридної популяції шляхом доборів був створений сорт Одеська 3, який передали на держсортовипробування у 1937 р., а з другої – Одеська 12, переданий на випробування у 1938-1939 рр. Ці два сорти склали найвищу славу інституту, адже в перші повоєнні роки вони займали в СРСР щорічно понад 6 млн. га посівних площ. З-поміж усіх озимих пшениць Одеська 3 за площами посіву посідала на той час перше місце у світі. 

garkavyУ селекції ярої пшениці успіхи були дещо скромніші. Д.О.Долгушин створив сорт Одеська 13, який у повоєнні роки тривалий час перебував у числі районованих, але великих площ у виробництві не займав. 

У ті ж роки були виведені і сорти ярого ячменю – Одеський 9 (П.Х.Гаркавий і Л.П.Максимчук) на держсортовипробування передали у 1936 р. Площа його посіву в довоєнні роки досягла 235 тис. га. У 1939 р. на держсортовипробування передано сорт Одеський 14 (автор П.Х.Гаркавий). 

05. Favorov-KotovРезультативно велась селекція помідорів та дині талановитим селекціонером О.М.Фаворовим та його співробітниками Л.Л.Петровою і Д.П.Гур'євою. Вони створили сорт помідорів Одеський 71 та дині Кримка одеська. 

06. VengrenovskiiО.М.Фаворов та С.Й.Венгреновський у 1940 р. дали виробництву сорго-суданковий гібрид та суданську траву Одеська 25, які були районовані і вирощувались у 48 областях, краях і республіках СРСР. 

У 1934 р. статус інституту було підвищено і він отримав нову назву –  «Всесоюзний селекційно-генетичний інститут». 

З початком війни значну кількість провідних науковців та найцінніший селекційний матеріал, прилади, документацію було евакуйовано спочатку до Ставропольської державної селекційної станції, а потім у Ташкент. 

Після звільнення Одеси весною 1944 року в інституті почало відроджуватися життя. Це була тяжка, виснажлива праця. Поля були покраяні окопами. Їх засипали вручну, вирівнювали поверхню – готувались до сівби ярих культур. 

Почали повертатися й науковці, технічні працівники, які пройшли довгий шлях війни і котрим доля зберегла життя. Це – О.С.Мусійко, М.Ф.Соколенко, С.В.Мокров, І.П.Крайник, І.В.Дяченко, М.В.Щербина. 

В аспірантуру прийшла молодь, загартована фронтовим життям: М.М.Овчинников, І.М.Сагайдак, В.Т.Суворов, С.М.Колесников та інші. Трохи пізніше серед аспірантів з'явився також І.І.Калиненко – у майбутньому відомий селекціонер, академік, Герой Соціалістичної Праці. 

Колектив інституту у перші повоєнні та 50-ті роки очолювали О.Д.Родіонов, А.В.Пухальський, Ф.Г.Кириченко. 

Ф.Г.Кириченком і його помічницями М.С.Терлецькою та Є.М.Шумаковою була відновлена робота з первинного насінництва сортів озимої пшениці, що районувались перед війною – Одеської 3 та Одеської 12. На матеріалі, повернутому з евакуації, було створено й передано у виробництво сорт Одеська 16. Ф.Г.Кириченку, як основному авторові цих сортів, були присуджені Державна премія в галузі науки і техніки та звання Героя Соціалістичної Праці. Крім того, його обрали дійсним членом Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна (ВАСГНІЛ). 

Важливим етапом діяльності інституту стало створення зусиллями керованого Ф.Г.Кириченком колективу уперше в історії землеробства нової культури – озимої твердої пшениці, сорти якої за рівнем урожайності практично зрівнялися з сортами озимої м'якої пшениці. 

Тривали також роботи з селекції ярої твердої та м'якої пшениці – два сорти твердої пшениці Дружба і Южанка були районовані на початку 50-х років. 

П.Х.Гаркавий відновив насінництво сортів ярого ячменю, створених перед війною – Одеського 9, Одеського 18 та Одеського 14. Було завершено виведення видатних сортів Южний та Степовий. 

У ці ж роки розгорнулась робота, наслідки якої дещо пізніше змінили структуру зернових посівів на півдні України, коли успішно завершилася програма створення озимого ячменю. Адже вперше в історії землеробства цієї зони з'явилася ця культура. До праць П.Х.Гаркавого озимий ячмінь тут не висівався через слабку зимостійкість. Сорт-дворучка Одеський 17 був першим, що витримував суворі умови зимівлі на півдні України. 

Згодом П.Х.Гаркавому були присуджені Ленінська і Державні премії та звання Героя Соціалістичної Праці. 

08. Musiiko09. KluchkoПевною віхою наукових досягнень в інституті стали дослідження з селекції гібридів кукурудзи, які очолював О.С.Мусійко, доктор с.-г. наук, професор, член-кореспондент ВАСГНІЛ, директор інституту у 50-60-х роках. Разом з доктором с.-г. наук, професором П.Ф.Ключком було закладено теоретичні основи підвищення гетерозису цієї культури, створено ряд сортів та гібридів – Одеська 10, Одеський 23, Одеський 27, Одеський 50 МВ. Протягом двох десятиріч вони щорічно висівались на 2,5-3,0 млн. га, забезпечуючи рівень врожайності зерна 60-70 ц/га. О.С.Мусійко став лауреатом Ленінської і Державної премій. 

В інституті тоді створили також сорт люцерни Зайкевича одеська, успішно здійснювалась селекція бавовника, овочевих культур та однорічних трав, тривали досліди з літньої посадки картоплі. Але обсяг чисто теоретичних досліджень суттєво звузився в порівнянні з довоєнним часом. 

Д.О.Долгушиним були отримані нові цікаві факти з вивчення процесів яровизації та фотоперіодичної чутливості озимих культур. Ще більш разючими в цьому відношенні були результати, отримані П.Х.Гаркавим з вивчення природи дворучок у ячменю. Це розширювало уявлення про природу онтогенезу озимих та ярих культур. 

Успіхи науковців інституту віддзеркалились у високих державних нагородах – у 1948 році він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а у подальшому, у 1962-му – орденом Леніна. Інститутові цільовими призначеннями почали виділяти значні кошти на будівництво містечка – лабораторних приміщень, житлових будинків, допоміжних виробничих споруд. 

Наприкінці 50-х і напочатку 60-х років з ініціативи директора інституту О.С.Мусійка в установі була розширена аспірантура. З її вихованців залишились працювати в інституті І.Ф.Лощак, О.О.Нікіфоров, А.Ф.Гержов, В.П.Коновалов, Л.П.Васильєва, А.О.Станкевич, С.В.Бірюков, А.В.Абакуменко, Ю.М.Сиволап, ряд інших. У подальшому деякі з них, зокрема І.Ф.Лощак, Ю.П.Шалін, І.П.Унтіла, О.О.Нікіфоров, Ю.М.Сиволап перейшли працювати в інші науково-дослідні установи. 

До інституту запрошувалися на роботу також фахівці, підготовлені в інших НДІ країни. Таким чином, на важливих напрямах з'явились науковці, які принесли з собою і певний багаж знань, і бажання творчо попрацювати у знаменитому інституті. Це – селекціонер з соняшнику Б.К.Погорлецький – вихованець В.С.Пустовойта в Краснодарі; генетики молдавської школи В.К.Симоненко, Г.К.Омірова, Ю.Г.Сулима; селекціонер з соняшнику Д.К.Оміров з Українського інституту рослинництва, селекції і генетики ім. В.Я.Юр'єва; вихованці І.М.Полякова – Г.В.Костанді та В.С.Власенко; М.Г.Максимов – вихованець генетика А.Ф.Шулиндіна; М.М.Терещенко – фахівець з селекції кормових культур; фізіологи рослин – вихованці Одеського та Київського університетів В.І.Бабенко і В.М.Мусіч; селекціонер і хімік – подружжя В.М. та П.М.Пильнєвих. З Інституту кукурудзи уже досвідченим селекціонером прийшов Ю.К.Кобелєв разом зі своєю дружиною, фітопатологом Е.М.Кобелєвою.10. Nasypaiko 


У той же період в інституті створюються нові наукові підрозділи – відділ насінництва, який очолив найавторитетніший на той час фахівець у цій галузі В.М.Насипайко, лабораторія біохімії, від якої пізніше виокремились дві нові самостійні лабораторії – фізіології стійкості та фізіології.
Їх очолили Ю.П.Шалін та В.І.Бабенко. 

12. ShalinЛабораторію біохімії очолював від часу її заснування А.Ф.Сисоєв. 

Наприкінці 1964 р. постала в інституті як самостійний науковий підрозділ і лабораторія з вивчення та використання гетерозису. До її складу увійшли зовсім молоді науковці: С.П.Лифенко, В.О.Трофимов, В.С.Власенко, Г.В.Костанді, Г.К.Омірова. Лабораторія стала розробляти новий напрям у селекції – створення напівкарликових та низькорослих сортів з використанням генів карликовості різного походження. За роки свого існування лабораторія створила понад 20 сортів інтенсивного типу, які були районовані в Україні, Росії, Молдові. Більшість серед них і тепер займають великі посівні площі у виробництві. 

11. Sivolap  BabenkoЗавідувачу лабораторії С.П.Лифенку та провідному науковому співробітнику М.І.Єриняку за цикл робіт з селекції пшениці була присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки. 

Значні успіхи в практичній селекції пшениці, ячменю, кукурудзи, багаторічних трав, соргових культур були доповнені новими досягненнями, а розширення обсягів виробництва елітного насіння зміцнило зв'язки науки з виробництвом. Теоретичні дослідження з генетики, біохімії, фітопатології, фізіології рослин, насіннєзнавства, молекулярної біології також сприяли тому, що інститут заслужено став провідною установою країни у своїй галузі. 

Зростанню авторитету установи добре сприяло те, що наукові підрозділи очолювали обдаровані та енергійні керівники. Недавні аспіранти Ф.О.Попереля, М.А.Литвиненко, Л.Т.Бабаянц, С.В.Бірюков, В.М.Соколов, А.І.Паламарчук, В.В.Бурлов, В.Д.Наволоцький, С.Ф.Лукьянюк, С.О.Ігнатова та інші швидко ставали провідними науковцями, а трохи згодом і завідувачами науковими підрозділами. Із лаборанта виріс до завідувача відділу селекції ячменю А.А.Лінчевський. Минуло небагато років і кількість докторів наук досягла рекорду для всієї історії інституту. 

Посаду директора інституту на початку 70-х років займав О.О.Созінов, у подальшому академік УААН, НААН, НАНУ, ВАСГНІЛ, з ім'ям якого пов'язується новий важливий етап розвитку інституту. Загалом, три десятиріччя (60-80-ті роки) були кращими для інституту стосовно забезпечення обладнанням, устаткуванням, приладами, матеріалами і фінансами. Особливо у великих обсягах здійснювалося капітальне будівництво. Досить лише згадати спорудження найбільшого на той час у світі фітотрону (станції штучного клімату). Тоді ж виросли виробничі приміщення, багатоповерхові будинки для працівників установи. 

Після зміни керівництва інституту, у зв'язку з переходом О.О.Созінова у ВАСГНІЛ, на посаді директора були Л.К.Сечняк та С.В.Бірюков. 

З початком 90-х років інститут поступово, як і вся сільськогосподарська наука в країні, почав переходити на ринкові відносини і новий стиль керівництва. В цих умовах його очолили керівники молодшого покоління. Директором став В.М.Соколов, який до цього уже мав досвід керівника крупного наукового підрозділу – відділу селекції та насінництва кукурудзи. До того ж він стажувався у наукових установах США, де, крім вивчення питань науки, мав змогу на практиці спостерігати стиль управління, заснований на ринкових відносинах. 

Протягом всієї історії в інституті працювало декілька поколінь учених, які назавжди залишили свій слід в науці. Створені ними сорти, вирощене елітне насіння – все сприяло розвитку сільськогосподарського виробництва. Але не меншою заслугою вчених старшого покоління стало те, що вони підготувили собі достойну зміну. Ось, наприклад, естафета поколінь селекціонерів-пшеничників: А.О.Сапєгін, Л.П.Максимчук, Ф.Г.Кириченко, М.А.Литвиненко та А.І.Паламарчук. 

Взагалі селекція пшениці збагатилася новим генетичним матеріалом і новими напрямами роботи. Не даремно в Україні близько половини посівних площ озимої пшениці займають сорти селекції СГІ. Продовжувачем цих славних традицій став доктор с.-г. наук, академік НААН М.А.Литвиненко, який розробив новий селекційний напрям – створення сортів озимої м'якої пшениці інтенсивного типу універсального використання. Зокрема була створена серія сортів: Юннат одеський, Альбатрос одеський, Українка одеська, Федорівка, Красуня одеська, Фантазія одеська, Вікторія одеська та інші, які за короткий час зайняли площі 3-4 млн. га в Україні та 1,5-2,0 млн. га в інших країнах СНД. Впровадження цих сортів дозволило попри всіх негараздів, які спостерігалися у 90-ті роки, підняти рівень урожайності озимої пшениці на 4-5 ц/га та досягнути певної стабільності виробництва високоякісного продовольчого зерна. Досягнення М.А.Литвиненка були відзначені присудженням Державної премії України в галузі науки і техніки. 

Відділ селекції ячменю очолює доктор с.-г. наук, академік НААН, лауреат Державної премії СРСР А.А.Лінчевський. Він – учень і послідовник П.Х.Гаркавого. Створені А.А.Лінчевським сорти знайшли широке застосування в сільськогосподарському виробництві завдяки високій урожайності, якості зерна, технологічності і складають останніми роками основу виробництва в країні зерна цієї важливої культури. У цілому, площі сіву під сортами ячменю, селектованими А.А. Лінчевським, склали за роки його діяльності близько 100 млн га. Останніми роками особливого значення набули ярі сорти Сталкер (1997), шестирядний сорт високоінтенсивного типу Вакула (2003), Водограй (2005), Командор (2007), Еней (2008), Всесвіт (2010), Святогор (2010), Воєвода (2012). Озимі сорти ячменю, створені в інституті (Зимовий, 2005; Достойний, 2006; Абориген, 2007; Академічний, 2012, та інші), займають в Україні майже 80% площ під цією культурою. 

У відділі селекції кукурудзи, який очолює В.М.Соколов, член-кореспондент НААН, директор інституту, працюють селекціонери, що належать до школи О.С.Мусійка та П.Ф.Ключка, зокрема доктор с.-г. наук А.О.Бєлоусов, кандидат с.-г. наук В.О.Сєріков. 

Плідно працює відділ селекції гібридного соняшнику. Науковцям інституту належить пріоритет у створенні перших в Україні гібридів соняшнику, зокрема стійких до вовчка. Співробітники цього відділу – кандидати с.-г. наук Б.Ф.Вареник (завідувач відділу), В.І.Крутько (завідувач лабораторії), М.Г.Ганжело успішно виконують програму селекції та насінництва гібридів соняшнику, у тому числі зі зміненим жирнокислотним складом. 

У лабораторії селекції та насінництва багаторічних трав і нуту кандидати с.-г. наук О.В.Бушулян (завідувач лабораторії) і М.М.Лутоніна працюють над виведенням сортів люцерни, а також нуту. 

Багато років у відділі кормових культур працював з сорго І.А.Драненко. Його справу нині продовжують співробітники відділу селекції та насінництва кукурудзи доктор с.-г. наук Г.К.Дремлюк та кандидат с.-г. наук В.Л.Гамандій, які створили низку цінних сортів і гібридів зернового і цукрового сорго. Г.К.Дремлюк також працює над виведенням сортів та гібридів соризу – рисовидного сорго. 

В інституті ще за часів А.О.Сапєгіна розпочали вивчати сою. Селекційна програма з цією культурою виконувалась у свій час і у відділі олійних культур, де нею займались М.К.Шиманський та О.О.Кондратович. Був навіть створений скористиглий сорт Піонерка, але у виробництво він дорогу не знайшов. Справа з селекцією сої докорінно змінилася після того, як в інститут прийшов працювати доктор с.-г. наук, професор В.І.Січкар. Під його керівництвом у відділі селекції, генетики та насінництва бобових культур створено низку цінних сортів сої, а також гороху. 

14. GesheleВідомий у країні фахівець із захисту рослин, доктор с.-г. наук, професор Е.Е.Гешеле почав працювати ще у А.О.Сапєгіна і належав до того покоління учених, які взагалі створювали фітопатологічну науку в країні. Від Е.Е.Гешеле відділ прийняв його учень Л.Т.Бабаянц, який перейняв від свого учителя стиль і методи роботи та ще й збагатив їх тим, що розгорнув програму співробітництва з селекціонерами з практичної оцінки селекційних ліній і зразків на стійкість до шкідників та хвороб. У даний час естафету від цих вчених гідно прийнято новим завідувачем відділу – доктором біологічних наук О.В.Бабаянц. 

Серед наукових підрозділів суто теоретичного профілю протягом майже всієї історії інституту, починаючи з А.О.Сапєгіна, провідна роль належала відділу генетики. Його робота докорінно змінилася після приходу сюди на роботу А.Ф.Стельмаха, який значний час був завідувачем цього відділу. Сьогодні А.Ф.Стельмах – відомий генетик в Україні, доктор біологічних наук, професор, академік НААН, головний співробітник відділу генетики, який нині очолює його вихованець – В.І.Файт. Відділом у свій час завідували та багато років пропрацювали над питаннями прикладної генетики Ю.І.Сулима та В.К.Симоненко. На жаль, їх життя скінчилось в розквіті творчих сил. 

З подібною назвою, але із зовсім іншим змістом роботи, в інституті є ще один підрозділ – відділ генетичних основ селекції. Його у свій час створив О.О.Созінов, у подальшому багато років підрозділ очолював його вихованець – Федір Олександрович Попереля. 

Поряд з Ф.О.Поперелею у цьому відділі багато років плідно працювали науковці О.І.Рибалка (доктор біологічних наук, завідувач відділу у даний час), М.Г.Парфентьєв, О.М.Хохлов (кандидат с.-г. наук, у даний час завідувач лабораторії сортовивчення та моделювання селекційного процесу) та інші фахівці з прикладної генетики і технологічних якостей зерна. 

На початку та в середині 60-х років з метою вивчення питань стійкості рослин до морозу, посухи та інших несприятливих чинників довкілля була створена лабораторія фізіології, з якої пізніше виділились підрозділи, близькі за змістом роботи та характером досліджень. Лабораторію фізіології очолював В.І.Бабенко, лабораторію формування врожаю – С.В.Бірюков, лабораторію стійкості – Ю.П.Шалін, В.Н.Мусіч, А.К.Ляшок, у даний час – відділ стійкості до абіотичних факторів – П.О.Феоктістов. Кожен із цих підрозділів виконав низку цікавих з наукової точки зору досліджень, які сприяли уточненню напрямів і методики селекції. 

Хімічним аналізам та біохімічним дослідженням в інституті завжди приділялось багато уваги, навіть у тяжкі воєнні та повоєнні роки. Лабораторія біохімії як окремий підрозділ інституту була утворена у 1960 р. У різні роки в ній працювали фахівці-біохіміки: А.Ф.Сисоєв, М.Ф.Леус, А.П.Левицький, С.В.Вовчук та інші. Вони виконали ряд цікавих досліджень з біохімії рослин. Значна заслуга в забезпеченні аналітичної роботи, конче потрібної селекціонерам, належить П.М.Пильнєвій та В.Г.Адамовській. У даний час лабораторію очолює кандидат біологічних наук О.О.Молодченкова. 

Протягом двох десятиріч інститут виконував функції координаційного центру країн-членів Ради Економічної Взаємодопомоги з проблем теорії селекції, насінництва та нових методів створення високоврожайних і високоякісних сортів сільськогосподарських культур, у якій приймали учать 78 установ цих країн. Як Південно-Західний селекцентр ВАСГНІЛ інститут координував селекційно-насінницьку роботу із зерновими, зернобобовими, кормовими культурами в наукових установах південних областей України та в Молдові, а в межах СРСР – роботи з теоретичних питань та селекції ячменю. І сьогодні інститут є координаційним центром Національної академії аграрних наук України як головна установа з программ наукових досліджень вивчення теоретичних основ селекції сільськогосподарських рослин, створення сортів, гібридів зернових, зернобобових, круп'яних культур, розробки систем їх насінництва. 

Зважаючи на значимість результатів наукової діяльності інституту, у цілому, його місця в аграрній науці країни, Селекційно-генетичний інститут у 1999 році отримав статус Національного центру. 

 

С.П.Лифенко 

 

Новости

AgroPages.Ru

Все новости сельского хозяйства

Catsortiv

materiali

ribalka